Основний багаж знать отримують в дитинстві.

А потім вперше розчаровуються в своїх вміннях

Десь з 8-9 класу по 3 дні на тиждень я працювала в тому фотосалоні по декілька годин, а влітку і щодня - якраз час робити фото на вступ і читати Підмогильного до ЗНО.

Час, коли я вивчила фотографію до механізму, з наставництвом, а місцями дуже навпомацки. Час, коли ти думаєш, що всі вміють те ж, що і ти.

Час, коли ти не надаєш значення своїй унікальності і особливості.

9-10 класи - це фотоконкурси, виграні місця в області і відчуття нерозуміння тієї фотосправи. Додаємо підлітковий максималізм і небажання підкорюватись світу - отримуємо блок у підсвідомості до фотографії і всього, що з нею пов'язано.

Що ж, університет - це саме час починати нове життя, забути все старе і зав'язати з фотографією.

За неї я забула і не згадувала довгих 4 роки.

Шо по дєцкому лагерю?

Маючи на момент 2018-го досвід комерційних зйомок на айфон близько року (хоча це дуже гучно сказано) і декілька проектів за спиною, я отримую нову пропозицію, яка перевернула мій світ карднально.

Я потрапляю фотографом в дитячий табір West Camp. Найіронічніше, що потрапляю з думками: "Я не люблю дітей, та і не є фотографом. Максимум - контент кріейтор для комерційних профілів в інста".

Шо там по фоточках на айфон?

Саме у Весті я знаходжу свою найбільшу пристрасть у фото, змінюю своє бачення на багато речей, вчусь не зарікатись і не ставити клеймо на події, ситуації, людей.

Близько 15 змін за три роки, тисячі портретів і робота з підлітками навчила мене відчувати людей і їхні емоції, відкривати їх через фото і показувати душі їх через свою призму: справжніми, прекрасними і щирими.

Я нарешті зрозуміла, що саме мене наповнює і робить собою.

Творчість, яку я хочу реалізовувати, особисті та портретні зйомки, емоції та щирість.

Саме тому портретна фотографія та емоції - це те, що я люблю і бережу. Як в особитих, так і в комерційних зйомках.